Антон, 55 - 24 января 2011 01:00

Чорні маси дерев колихаються лише на схилах гір.
Зорі заповнюють величезне небо.
Повітря тепле, як людське дихання, пестить мої очі і щоки.
О, ніч! що породжує богів! Яка ніжна ти на вустах моїх!
Яка тепла у волоссі! Як ти входиш у мене цього вечора,
і як я відчуваю себе переповненою твоєю весною!
Розпускаються квіти, народжуючись із мене.
Подих вітру — моє дихання.
Струмені ароматів — моє бажання.
Всі зорі — в очах моїх.
Твій голос — чи він не шум моря, не тиша рівнин?
Твій голос. Я не розумію його, він пронизує мене
з ніг до голови, а сльози мої омивають долоні.

• 
• 
•