Антон, 55 - 24 января 2011 00:58

Ніч стирається. Тануть зорі.
Ось останні куртизанки з'являються із своїми коханими.
А я, під вранішнім дощем, я пишу ці рядки на піску.
Дерева обтяжені вологою.
Джерельця пересікають стежки,
Підхоплюючи мертве листя.
Дощ, крапля за краплею, дірявить мою пісню.
О! Як мені сумно й одиноко.
Молоді не дивляться не мене, — старики — забули.
Хай. Вони вивчать мої вірші, вони і діти їх дітей.
Ось чого не скажуть собі ні Таїс, ні Міртала, ні Глікерія в день,
коли щоки їхні вваляться.
Ті ж, хто буде любити після мене, проспіває мої строфи.

• 
• 
•